Психологічна готовність до навчання у школі

Перехід дитини до школи – це дуже важливий момент в її житті. До нього дитину потрібно ретельно готувати. Існує таке поняття, як психологічна готовність до навчання у школі, до якої входять наступні складові:

·        Фізіологічна готовність

·        Інтелектуальні (пізнавальна) готовність

·        Соціальна готовність

·        Емоційно-вольова готовність

·        Мотиваційна готовність

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров’я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосовуються до змін, пов’язаних із початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов’язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення, особливо навчання.

На момент початку навчання в школі дитина повинна володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про взаємини між людьми. Дитина повинна вміти аналізувати, установлювати зв’язки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів і явищ.

Увага є ще однією складовою інтелектуальної готовності. Що вищий рівень уваги, то вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, не схожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшої зосередженості. Для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор та спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатися тій дитині, у якої гарно розвинена пам'ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих умінь є достатній словниковий запас. Достатній розвиток мовлення є ще однією складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання. Якщо ви хочете, щоб ваш малюк гарно навчався, із радістю відвідував школу, то допоможіть йому. Читайте книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане, і як він це розуміє.

Достатній розвиток м’язів руки, уміння виконувати пальчиками дрібні дії будуть запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Розвивати мислення, увагу, пам'ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із дитиною, і під час щоденного побутового спілкування. А виконання завдань разом лише заохотять та зацікавлять дитину. А щоб ваші ігри з дитиною були успішними, дотримуйтеся важливого правила: під час гри забудьте, що ви авторитетні, і всезнаючі батьки – будьте для дитини рівноправним партнером у грі.

Інтелектуальний розвиток вашої дитини починається не за рік-два перед вступом до школи, а триває протягом усього життя, від народження. Маючи власні спостереження й уявлення про підготовленість своєї дитини, тим не менше чимало батьків непокояться, яким є її інтелектуальний рівень.

При вступі до школи дитина повинна:

УВАГА – виконувати завдання, не відволікаючись упродовж 10-12 хвилин, утримувати в полі зору 6-7 предметів, знаходити 5-6 розбіжностей між предметами, виконувати самостійно завдання за запропонованим зразком, знаходити 4-5 пар однакових предметів.

ПАМ'ЯТЬ – запам’ятовувати 6-8 картинок упродовж 1-2 хвилин, розповідати напам’ять декілька віршів, переказувати близько до тексту прочитаний твір, порівнювати два зображення з пам’яті.

МИСЛЕННЯ – визначати послідовність подій, складати розрізану картинку з 9 частин, знаходити й пояснювати невідповідності на малюнках, знаходити й пояснювати розбіжності між предметами та явищами, знаходити серед запропонованих 4 предметів зайвий, пояснювати свій вибір.

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ – правильно вимовляти всі звуки, говорити не поспішаючи, виразно, підтримувати невимушену бесіду, складати звязні оповідання за малюнком з 5-6 речень, складати оповідання з власного досвіду.

РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ – регулювати силу натиску на олівець і пензлик та змінювати напрямок руху руки залежно від форми зображеного предмету, малювати з натури прості предмети й фігури, розташовувати зображення на всьому аркуші, штрихувати або розфарбовувати малюнки, не виходячи за контури, орієнтуватися в зошиті в клітинку або в лінійку.

ЗНАЙОМСТВО З НАВКОЛИШНІМ СВІТОМ – називати своє ім’я та прізвище, ім’я та по-батькові своїх батьків, знати назву свого міста (села), столиці Батьківщини, назви основних професій, пояснювати, чим займаються їх представники, називати групи предметів узагальнюючим словом (фрукти, овочі, дерева, ягоди, домашні тварини тощо), користуватися основними правилами дорожнього руху, називати послідовність пір року, частин доби, днів тижня.

Не менш важливою є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова охоплює достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, уміння керувати своїми емоціями (наприклад слухати не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для її реалізації, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу. Чи має ваша дитина прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти), чи прибирає за собою іграшки, чи застеляє свою постіль, чи не перебиває вас під час розмови? Давши відповіді на ці простів запитання, ви дізнаєтеся, чи сформована в дитини емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить сформованість у дитини якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми та дорослими. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати відносини з однолітками і дорослими; уміння поступатися, підкорятися інтересам дитячої групи, повага до бажань інших людей.

Мотиваційна готовність сформована, якщо в дитини є бажання ходити до школи, прагнення здобувати знання, дізнаватися нове, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.

І тут багато залежить від вас, шановні батьки. Не залякуйте дитину школою. Налаштовуйте її позитивно.

Лише та дитина, яка успішно пройшла всі ці уроки, може вважатися психологічно готовою до школи. Не забувайте, що ваші заняття з дитиною мають відбуватися на достатньо доброму емоційному рівні. Якщо ваш малюк у даний момент не налаштований займатися, відкладіть заняття до кращого часу. Бажаємо вам, щоб початок навчання малюка у школі став приємною подією в житті всієї родини.

 Практичний психолог ДНЗ №1    Меліщук Іванна 

«Здоров'я дитини - багатство країни!»

 

                                                        Підготувала

                                               фізінструктор : Довгопола Л.М.

Усі ми знаємо, що немає в людини більшої цінності, ніж здоров’я. З давніх-давен відоме гасло: “Твоє здоров’я – в твоїх руках”. Але для того, щоб навчитися берегти здоров’я, треба знати про самих себе, про стан свого організму. Слово «здоров’я» супроводжує дитину з моменту її народження. Ще навіть не знаючи, що воно означає, три-п’ятирічний малюк каже: “Я здоровий, якщо не хворію. І почасти то вже є відповіддю.

Формування, збереження й зміцнення здоров’я дітей та дорослих громадян України – одна з актуальних проблем нашого суспільства. Розбудова держави, її подальший розвиток прямо залежить від здоров’я населення, від збільшення кількості здорових, міцних, сильних тілом і духом людей.

Батьків та педагогів передусім хвилює питання, як зміцнити здоров’я дітей. Потік різноманітної інформації та практичних порад надто великий і часто-густо безрезультатний, поза як окрім думок, потрібні реальні дії, щоденна праця батьків, вихователів і самих дітей, спрямована на зміцнення здоров’я.

Головне завдання дорослих полягає в тому, щоб змінити на краще ставлення до власного здоров’я майбутніх громадян України, тим паче, що рівень захворюваності дітей нашої держави дедалі зростає. Щоб дитина могла піклуватися про своє здоров’я і здоров’я інших, слід виробити в неї свідоме ставлення до життя, усвідомлення пріоритету здоров’я. Дуже важливо сформувати валеологічний світогляд і мотивацію до здорового способу життя. У дошкільнят виробиться усвідомлене ставлення до власного здоров’я, коли діти засвоять елементарні знання про свій організм, оволодіють гігієнічними нормами поведінки, психологією спілкування, гігієною харчування. Ці знання та навички вони поповнюватимуть і вдосконалюватимуть протягом усього свого життя.

Здоров’я – найважливіша цінність не лише окремої людини, а й усього суспільства. Щоб людина мала змогу піклуватися про своє здоров’я, про розвиток, вона повинна свідомо ставитися до життя як найважливішого дарунку природи. Тому формувати культуру здоров’я особистості, прищеплювати розуміння пріоритету здорового способу життя, надавати ґрунтовні знання про основи здоров’я потрібно дітям з раннього віку, щоб знання, вміння та навички перейшли в звичні, необхідні потреби.

Дошкільники ще з раннього віку оволодівають певним обсягом стихійних знань про здоров’я, їх цікавить власний організм, вони намагаються дослідити його як можуть. Малюки несподівано для себе роблять відкриття, наслідуючи дорослих, доглядаючи власне тіло.

Дитина допитливо пізнає все навколо себе. Що таке мило, зубна паста, що з ними потрібно робити. А також пізнає сама себе. Для чого вони, ці допитливі оченята? Цікаво знати, що будемо їсти на сніданок. Найпершим про це дізнався носик, який почув запах із кухні. Так буде завжди, якщо носик у дружбі з носовою хусточкою. До речі, а для чого треба їсти? Щоб вирости сильною і здоровою людиною. Отже, їсти треба гарно, з апетитом і обов’язково подякувати. Бо хороші слова – це теж здоров’я. Малюку хочеться дізнатися, чому дівчатка носять бантики, дідусь – окуляри. Для чого треба вчасно лягати спати, загоряти, ходити босоніж, обливатися водою. Що треба робити в разі виникнення болю. Як позбутися різного нездоров’я і бути завжди здоровим.

Щоб дитина знала, що таке здоров’я, що впливає на нього, що для нього корисне, а що – шкідливе, як зберегти і зміцнити своє здоров’я й здоров’я інших людей, мають ретельно подбати дорослі (батьки й педагоги). Головне – правильно дібрати інформацію для подання дітям: щоб вона була наукова, доступна для сприймання дошкільнятами, зорієнтована на формування в них практичних навичок дбайливого ставлення до свого здоров’я, спиратися на традиції українського народу в збереженні та зміцненні здоров’я.

Вивчаючи абетку здоров’я, дошкільники дізнаються чимало про себе. Важливо забезпечити дітям здоровий спосіб життя, створити валеологічно та екологічно обґрунтовані умови для організації ігрової, трудової і навчальної діяльності.

Формування в дітей знань про основи здоров’я передбачається в процесі повсякденного життя та на окремих заняттях. Допомагають їм дорослі – педагоги, медики, допоміжний персонал дошкільного навчального закладу в тісній співдружності з батьками. Усі вони мають бути зразком досконалості, духовної та фізичної гармонії, чітко усвідомлюючи свою приналежність до виховання здорової нації. Шляхи і методи для цього кожному належить вибрати свої, найбільш прийнятні для конкретної дитини, її здібностей, потреб, інтересів, але такі, щоб вона одночасно і розважалася, і збагачувалася знаннями та вміннями дбати про своє здоров’я.

НЕЗАКІНЧЕНІ КАЗКИ

Як дізнатися, що відчуває і думає дитина

Велику кількість інформації про дитину ми отримуємо, спостерігаючи за нею, її грою, спілкуванням, поведінкою. Однак нерідко за кадром залишається найважливіше - внутрішній світ. Як на дитину впливають події, що відбуваються, які висновки вона з них робить про життя і про себе? Що відчуває, що її турбує? Запитайте безпосередньо - не відповість. Не тому, що приховує щось, просто вона ще не володіє в достатній мірі мовою, щоб міркувати про почуття й переживання, а вже тим більше пояснювати причини своїх імпульсів. І не кожному дорослому таке під силу.

У таких випадках можна використовувати казку. Казки люблять і розуміють всі діти, адже мислення дітей засноване на оперуванні образами. Саме за допомогою образної мови можна спілкуватися з дитиною на дуже глибокому рівні. До того ж сам факт спілкування мовою дитини, мовою казки, вже терапевтичний. Крім того, вас чекає дивовижний світ спільної творчості, який долає всі перешкоди.

Суть прийому полягає в тому, що ви розповідаєте дитині маленький фрагмент казки. При цьому, описуючи казкову сім'ю, вводите персонажів, відповідних вашій родині: хто такі мама і тато, скільки дітей у сім'ї, якої вони статі. Ви зможете потренувати ваші творчі здібності. Тому що треба не просто розповідати казку, а на ходу її видозмінювати і продовжувати сюжет в напрямку, обраному дитиною. Потім задаєте дитині питання: «Як ти думаєш, що було далі»?

Два важливих моменти. По-перше, дитина не повинна відчувати, що ви щось намагаєтеся у неї вивідати. Потрібно вибрати зручний момент. Можливо, варто дочекатися, щоб вона сама попросив розповісти казку, особливо якщо це прийнято у вашій родині. По-друге, ніяк не коментуйте відповіді малюка. Постарайтеся їх докладно запам'ятати, а потім записати і подумати про значення. І не треба відразу розповідати всі казки: і самі заплутаєтеся, і дитина втомиться.

Звертайте увагу на те, як дитина слухає казку. Якщо вона хвилюється, перериває розповідь і пропонує несподіване закінчення, відповідає квапливо, знизивши голос, червоніє або блідне, якщо вона відмовляється відповідати на питання - все це ознаки гостроти проблеми.

Ось кілька прикладів казок на різні випадки життя.

КАЗКА ПРО ГОДИННИК

«Колись давним-давно, в одній далекій країні жив один годинникових справ майстер. Він за своє життя виготовив безліч годинників. Але ті, які йому найбільше подобалися, він залишав собі. І ось в його будинку оселилася ціла сім'я годинників: Маятник, Годинник із зозулею і маленький (маленькі) Будильник (будильники) (перераховуєте членів вашої сім'ї). Маятник був найважливіший, ще б пак, адже по ньому звіряв час сам годинникових справ майстер. Маятник весь час поспішав на роботу, йому треба було рахувати секунди, хвилини, години. Годинник із зозулею теж часто був зайнятий - адже зозулі треба було всі свіжі новини терміново передати іншим зозулям, з інших будинків, а також стежити за будинком. А між іншим, ніхто не звільняв її і від роботи - відраховувати час.

А маленькому будильнику іноді було нудно і навіть сумно ... Як ти думаєш, чому маленькому будильник було іноді навіть сумно? .. Одного разу ... »

Яка вийшла казка? Чи не зробив Будильник чогось руйнуючого, щоб відвернути Маятника і Годинник із зозулею від їхніх справ і турбот? Сюжет пішов по іншому руслу? Ну і добре, значить, у малюка особливих проблем із нестачею уваги немає.

КАЗКА «ВАЖКІ ЧАСИ»

«Жили-були в лісі зайчики. Заєць-тато, зайчиха-мама і зайченя-синок (дочка). Ось одного разу каже заєць-тато зайчисі-мамі: «Ти знаєш, настали важкі часи. Я довго думав, як нам вижити. І придумав. Давай-но ми ... »Як ти думаєш, що сказав заєць-тато?»

Ця казкова зав'язка дозволяє нам зрозуміти, як себе почуває малюк в сім'ї, а також дізнатися, як він сприймає сімейні проблеми.

КАЗКА «САДІВНИК І КУЩИК»

«В одному саду посадив садівник маленький кущик. Садівник дуже любив свій маленький кущик, регулярно поливав, підсапував. А ще він підрізав час від часу кущик, щоб надати йому красиву форму. А у кущика гілочки весь час відростали в різні боки. «Непорядок», - говорив садівник і знову підрізав кущик. І ось в один прекрасний день ... Як ти думаєш, що сталося в один прекрасний день? »

У цій казці нас цікавить, чи не відчуває дитина тиску, надмірного контролю. У казці це може виразитися в протесті, бунті кущика.

КАЗКА «ВОРОН»

«У деякому царстві, у деякій державі жили-були цар з царицею. І був (була) у них синочок (донька) царевич (царівна). Жили вони поживали, лиха не знали. Та тут, на біду, пролітав над їх королівством чорний ворон. Побачив він царевича (царівну), що в саду грає, схопив, та й забрав у своє царство. Став (а) просити царевич (царівна) ворона: «Відпусти ти мене, я хороший (хороша)». А ворон і каже: «Гаразд, відпущу я тебе, тільки за однієї умови. Якщо назвеш мені по правді три свої хороших якості. Якщо повірю тобі, відпущу ... »Як ти думаєш, які свої хороші якості назвав (назвала) царевич (царівна)?»

За допомогою цієї казки можна дізнатися, яка самооцінка дитини, чи впевнена вона у собі. Чи вважає малюк, що він хороший, красивий, розумний, сильний? Підбадьорюйте дитини, потрібно сказати про себе гарне. Треба ж врятувати царівну (царевича). Після благополучного перерахування рис ворон відносить царівну (царевича) додому.

КАЗКА «ЗАЧАРОВАНИЙ ПРИНЦ (ПРИНЦЕСА)»

«У деякому царстві жив-був (жила-була) принц (принцеса). Але життя у нього було невеселе, бо був він (вона) зачарований (а). Як ти думаєш, за що його зачарували? »

У цій казці йдеться про почуття провини. Чи відчуває себе дитина винуватим за минулі провини? Ви це почуєте в оповіданні малюка. У цьому випадку варто задати собі питання: інцидент не був вичерпаний? Дитина не була покарана і не отримала вибачення?

КАЗКА «ЖУРАВЛІ»

«Жила-була одна журавлина сім'я: тато, мама і пташеня. Пташеня було маленьке, але вже навчилося літати. Воно вже могло самостійно перелетіти на сусідній ставок і дуже пишалося собою. Ось одного разу каже тато: «Прийшов час, ми повинні збиратися в дорогу». «Куди?» - Здивувався пташеня? «У вирій, - відповів тато, - адже тут вже стає холодно, скоро настане зима, і ми замерзнемо». "Але я боюся. Я не дуже добре навчився літати для далекого польоту », - заперечило пташеня. «Не бійся, ти вже достатньо підріс, щоб з цим впоратися», - сказала мама. І вони полетіли. Шлях був неблизький, але пташеня дійсно впорався. А коли вони прилетіли на нове місце ... Як ти думаєш, що там сталося? »

Ця казка допоможе дізнатися, як дитина адаптується до різних нововведень, змін у своєму житті.

Консультація для батьків

«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

                                                                                     

                                                                   Практичний психолог ДНЗ  Козій І.В

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка - за рухливість, флегматика - за повільність, неврівноваженого - за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої - злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців - до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, - значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шанажувати батьків.

Яка провідна рука — права чи ліва?

У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми - дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга - правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі - дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку - майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мислення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навколишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнтуються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія - індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротичною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточуючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

Ні — виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

Як зняти дитячу агресію.

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйтедитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

Гендерне виховання дітей раннього віку

Питання статі стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація – один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Психологи стверджують, що процес гендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається.

 Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини. Крім сім’ї впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, „значимі інші”.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей – мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги – треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

•         Формування моделі поведінки   певної статі

•         Прищеплення культури взаємовідносин статей

•         Формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у

  суспільстві

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання:

•         Виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як до об’єкта пізнання

•         Сприяти статевій ідентифікації

•         Правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей

•         Підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу

•         Виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей•         Розвивати уявлення про себе та інших людей як про осіб фізичних і соціальних

•         Створювати умови для набуття досвіду відносин з  навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема

•         Стимулювати самостійність, уміння здійснювати мотивований вибір

•         Розвивати емпатію як якість особистості – вміння відчувати і розпізнавати стан і настрій людей,   поводитися відповідно

•         Закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей 

Питання гендерного виховання починаючи з раннього віку єневідэ’ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з різних розділів програми, під час трудової, образотворчої, ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей. Робота з гендерного виховання проводиться комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності. Основними формами роботи у цьому напрямку є:

•         організовані заняття – групові та індивідуальні

•         використання художнього слова

•         проблемні ситуації

•         ігри

•         ситуації спілкування з дітьми

•         прогулянки

•         театралізовані ігри та розваги

•         самостійна діяльність дітей

Уся робота з гендерного виховання дітей раннього віку здійснюється, дотримуючись наступних принципів:

•      Активності - використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї  правильних установок щодо своєї статі і  вироблення відповідної рольової поведінки

•      Реалістичності – формування реалістичного  розуміння статевої диференціації

•      Адресності -  врахування не лише статі і віку дитини,  а й її психічного та фізичного розвитку

•      Неперервності – послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства

•      Правдивості – надання максимально правдивої інформації  з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї   інформації

•      Довіри – базування відносин між дитиною та педагогомна довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення  педагогів до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої  поведінки

•      Моральної чистоти –виховання моральної особистості, у  якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього  чоловіка, а дівчинку - як майбутню жінку

Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі в ранньому віці діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево-рольової поведінки. 

Перед вихователями стоять такі завдання:

•         формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;

•         розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;

•         створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;

•         розвивати морально-вольові якості, характерні для хлопчиків  (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток   (доброту, ніжність, співчутливість, чуйність тощо)

Роботу з формування статево-рольової поведінки у дітей раннього віку вихователю необхідно проводити у трьох напрямках:    

·        формування поведінки хлопчиків;

·        формування поведінки дівчаток;

·        формування способів взаємодії хлопчиків і дівчаток.

Які ж ознаки формування статевого самоусвідомлення мають малюки на етапі від народження до 3-х років?

Уявлення дітей про себе та свої статеві особливості:

Діти починають усвідомлювати себе не лише людьми і неповторними особистостями, а й хлопчиками чи дівчатками.Ознайомлюються зі своїм тілом, вчаться ним керувати. Прагнуть усвідомити свої можливості, емоції і почуття. Вчаться ідентифікувати людей за статевою належністю.Починають порівнювати себе з іншими людьми. Виявляють увагу до різних частин свого тіла. Запитують про різницю між статями, цікавляться звідки беруться діти. У мовленні використовують займенники “він”, “вона”. Статеву належність зазвичай пов’язують з неістотними ознаками: різний одяг, зачіска тощо. Часто вважають,що стать можна змінити-побути хлопчиком, потім дівчинкою, або навпаки. Грають в ігри, яких навчають дорослі.

Гендерний підхід до виховання:

Створити умови для становлення особистості дитини, її чоловічих і жіночих якостей (повна гармонійна сім’я, у якій відносини між батьками будуються на основі поваги до жіночого і чоловічого єства). Проявляти ласку, ніжність,любов, увагу до фізичних і емоційних потреб дітей. Емоційно спілкуватися з ними та реагувати на їхні дії. Ставитися до дітей згідно з їхньою статевою належністю. Одягати та зачісувати дитину слід відповідно до її статі. Виховувати відповідні культурно-гігієнічні навички. Навчати дітей,враховуючи домінування у хлопчиків зорового сприйняття, у дівчаток – слухового.

Отже, завдання вихователів груп раннього віку є формуваннягендерної  компетентності як складової життєвої компетентності дітей раннього віку.

Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно-освітньої технології сприяє розширенню гендерних компетенцій усіх учасників взаємодії – дітей, батьків, вихователів.